Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Дем'янишина О. А.,
к.е.н., доцент, доцент кафедри фінансів,
обліку та економічної безпеки
Лукашенко Л.В., аспірант
Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

В Україні на початку ХХІ століття освітній процес зазнав значних реформ. Сучасні навчальні заклади зумовлюють необхідність докорінного переосмислення освітніх завдань, актуалізації змісту навчання, створення проектно-життєвого простору, технологій становлення індивідуальності учня як суб’єкта і проектувальника життя, спрямованого на розвиток конкурентоспроможної, компетентної особистості, яка творчо підходить до розв’язування проблем, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни. [17]
Головною умовою конкурентоздатності вітчизняної системи освіти та інтеграції до європейського освітнього процесу є гарантія якості освіти як на рівні кожного навчального закладу, так і на державному рівні.
За часи існування людської цивілізації було апробовано чимало підходів до управління соціальними, у тому числі й педагогічними системами. Ці підходи у своїй більшості залежали від характеру відносин у суспільстві, від панівної державної ідеології. Сучасні тенденції розвитку педагогічного менеджменту в Україні та світі характеризуються соціальним замовленням на гуманізацією відносин в освітньому процесі, що обумовило активну розробку нової управлінської парадигми, заснованої на суб’єктній взаємодії. У цьому контексті актуальності набуває проблематика управління освітніми процесами як важливий напрямок оптимізації освіти та підвищення її ефективності в умовах глобалізації.
У Національній стратегій розвитку освіти в Україні на період до 2021 року пріоритетним завданням визнано професійну підготовку компетентних менеджерів системи освіти, формування управлінців нової генерації, здатних мислити і діяти системно, у тому числі в кризових ситуаціях, приймати управлінські рішення в будь-яких сферах діяльності, ефективно використовувати наявні ресурси.
Національна доктрина розвитку освіти наголошує на необхідності створення умов розвитку і саморозвитку кожної особистості, формування покоління, здатного навчатися упродовж усього життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. Це, у свою чергу, вимагає пошуку нових підходів, форм та змісту педагогічної діяльності, що можливе при здійсненні якісно нової управлінської діяльності, яка ґрунтується на засадах педагогічної інноватики ‒ сучасного напряму педагогіки.
Реалізація визначених завдань можлива за рахунок здійснення інноваційності управлінської діяльності керівника навчального закладу, що відображається: у забезпеченні конкурентоспроможності, застосуванні демократичних принципів управління, залученні громади в управління навчальним закладом, створенні інноваційного середовища в навчальному закладі, розширенні змісту управлінських функцій, зміні структури закладу, моделюванні нової організаційної культури закладу, колективному плануванні розвитку закладів освіти, розробці і впровадженні педагогічних інновацій. [12]
Нині особливо актуальна потреба в інноваційному управлінні навчальним закладом. Таке управління дає змогу підтримувати конкурентоспроможність нашої освіти, зміцнювати національну безпеку держави, суспільства й особистості. Таким чином, питання управління інноваційними процесами у закладах освіти є надзвичайно актуальним.
На сучасному етапі розвитку освіти,проблема формування професіоналізму та управлінської компетентності керівників закладів освіти знайшла своє відображення у працях: В.І. Бондаря, Р. П. Вдовиченко, Л.М. Ващенко, Л.І. Даниленко, Лікарчука, В.І. Маслова, Є.М. Павлютенкова, В.Ф. Паламарчук, О.В. Попової, М.М. Поташника, Г. В. Єльнікової, Н. І. Клокар, О. В. Королюк, В. В. Крижка, В. К. Мельник, В. В. Олійника, Н. М. Островерхової, О. І. Пометун, З. В. Рябової, Т. М. Сорочан, Є. М. Хриковата ін. У них визначено сутність освітніх інновацій та їх класифікації, специфіку інноваційної діяльності вчителя, ґенезу інноваційних процесів у кінці ХХ ст. сучасні принципи, функції та методи управління в ринкових умовах, наукові засади розвитку закладів освіти як відкритих соціально-педагогічних систем.
Більшість з них засвідчують, що управлінська діяльність керівника навчального закладу в сучасних умовах є поліфункціональною, полідіяльнісною і професійною, зміст якої виходить за межі педагогічних знань і потребує оволодіння ним педагогічним менеджментом, знаннями й уміннями суміжних галузей наук з управління.
З поняттями «менеджмент» і «менеджер» сьогодні ми зустрічаємось на кожному кроці. Вживаючи слово «менеджер», більшість людей ототожнюють його з образом керівника нового покоління, який використовує у своїй роботі сучасні гуманні методи управління. Загалом, це так і не зовсім так.
До початку ХІХ ст. у Європі, склалися системи управління – як централізовані, орієнтовані на державу, так й децентралізовані, орієнтовані на школу, на збільшення шкільної автономії.
Сучасні тенденції вітчизняного педагогічного менеджменту розвиваються у руслі нової управлінської парадигми, яка сформувалася у ХХ ст. під впливом закордонних наукових шкіл управління і обумовила необхідність гуманізації відносин в освітньому просторі як важливої умови розвитку освіти. Характерними рисами цієї парадигми є:
відмова від адміністративно-командного стилю, управлінського раціоналізму та інваріантності засобів і способів управління;
єдність управлінської та виконавчої відповідальності;
визнання пріоритетності людини в управлінському процесі; адаптивність управління; націленість на розвиток, удосконалення управлінської системи; синтетичний підхід, якій інтегрує найбільш продуктивні управлінські підходи і концепції. [4.с.338]
Узагальнюючи сучасні уявлення про управління в галузі освіти, російський дослідник С. Сидоров виділяє провідні тенденції розвитку педагогічного менеджменту у ХХІ ст.: цілісний погляд на підлеглого як на особистість, гуманне відношення до нього;
особистісна орієнтація управління, яка дозволяє оптимальніше організувати діяльність окремих робітників і всього трудового колективу;
широке делегування повноважень зверху вниз, колективне прийняття рішень, створення умов для колективного ціле покладання;
відмова від нормативно-репресивних методів впливу, мотиваційне управління педагогічною діяльністю [8, с.179].
Тенденції розвитку педагогічного менеджменту кінця ХІХ–ХХ ст. визначалися характером відносин в суспільстві, панівною ідеологією різних країн та умовами загальної демократизації всієї системи суспільного життя. Науковці і дослідники з питань управління освітою успішно застосовували ідеї шкіл певного історичного етапу (наукового і адміністративного управління, людських відносин, поведінкових і соціальних наук) до педагогічного менеджменту. У своїх працях вони піднімали питання щодо запозичення керівниками шкіл організаційних прийомів із галузей промисловості, проблем демократизації в управлінні школами, участі вчителів та учнів у прийнятті управлінських рішень тощо.
Однак Україна ще має вибрати найбільш відповідну для неї модель менеджменту, спочатку просто копіюючи її, а потім творчо розвиваючи на основі вітчизняної теорії і практики управління. Вибір моделі менеджменту буде означати зміну світоглядних орієнтирів і у процесі підготовки майбутніх менеджерів. Це буде вибір, що визначить історичний шлях розвитку України на сотні років. Адже Україна – це країна, розташована на кордоні двох культур і поєднує в собі цінності як західного, так і східного світу.
Всі основні завдання зі створення сучасної, процвітаючої економіки України доведеться вирішувати у XXI ст. На початку сторіччя, що наступило, на озброєнні у бізнесу є всі ті інновації в менеджменті, які характерні для останніх років другого тисячоліття. Очевидно також, що в Україні повною мірою повинні бути введені в дію і всі ті особливості менеджменту, що вже позитивно себе зарекомендували на практиці в інших країнах.
Сьогодні все більш значну роль починає відігравати й уміння менеджера працювати в команді. Цю необхідність визнають як зарубіжні, так і українські фахівці в галузі управління.
В умовах докорінного реформування концептуальних, організаційних і структурних засад вітчизняної освіти з метою виведення її на рівень досягнень розвинутих країн світу вирішальна роль відводиться готовності педагогічних кадрів до реалізації поставлених завдань. Вони мають стати рушійною силою відродження та створення якісно нової системи освіти.
Підготовка педагогічних працівників є центральним завданням модернізації освіти, провідним принципом державної освітньої політики. Таким чином, керівник навчального закладу повинен не тільки постійно вив-чати методичний рівень кожного члена педагогічного колективу, знати його потреби, створювати умови для розвитку та самовдосконалення, а й «вирощувати» висококваліфікованих професіоналів, які передусім володіють глибоким знанням свого предмета, навичками використання інноваційних технологій навчання та виховання, організації пізнавальної діяльності школярів і спецкурсів [8, с. 18].
Сучасний керівник навчального закладу для здійснення управління освітнім процесом повинен бути обізнаним з інноваційною педагогікою й освітнім менеджментом, мотивованим на виконання управлінських функцій, мати позитивний досвід керівництва педагогічним колективом і бути творчою особистістю. І хоча вищезазначені якості притаманні більшості, певна частина керівників не має достатньої фахової кваліфікації в галузі освітнього менеджменту [8, с. 22].
З огляду на це, актуальним було б упровадження спеціальної підготовки керівників навчальних закладів до інноваційного управління в освітніх установах. Застарілі технології управління, авторитарний стиль управління, ієрархічна структура підлеглості, безумовний авторитет керівника закладу освіти та його відмова делегувати свої повноваження все ще є явищем у механізмі управління навчальних установ.
Правильним шляхом вирішення цього питання може бути децентралізація управління закладом освіти, усвідомлення керівниками необхідності збільшення гнучкості організації шляхом правильного розподілу управлінських обов’язків. Адже «єдиновладдя» і впевненість керівника, що «Я це зроблю краще», не дають можливості педагогічному колективу відкрито висловлювали свої думки, пропонувати нові ідеї та проекти, виступати з конструктивною критикою. Співробітництво між керівником й учасниками навчально-виховного процесу є необхідністю.
Розвиток навчального закладу – це своєрідний процес засвоєння інновацій. Тобто розвиток можливий тільки за рахунок нового: технологій, підходів, методів, змісту роботи, організаційних структур [2, с. 4].
Упровадження інновацій, нових технологій, задоволення потреб, що постійно змінюються, є складним і водночас необхідним етапом для керівника навчального закладу, тому що рішення потрібно приймати швидко та вчасно. Основним джерелом для визначення стратегічних напрямів розвитку педагогічної освіти в Україні є вивчення та аналіз досвіду підготовки викладачів закордоном. Країні необхідні суттєві зміни в системі професійної підготовки викладачів, які відповідатимуть сучасним освітнім пріоритетам і завданням. Саме тому для українських педагогів інтерес становить досвід демократичних країн у напрямі підготовки педагогічних кадрів [12, с. 165].

Список використаних джерел:
1. Барабаш Ю. Г. Основи внутрішкільного управління. Луцьк: РВВ Волинський націон. ун-т. ім. Лесі Українки «Вежа», 2009. 440 с.
2. Буга О. І. Навчання майбутніх учителів трудового навчання (технологій) педагогічному менеджменту : Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Умань : ПП Жовтий О.О., 2010. Ч. 2. С. 71-78.
3. Волобуєва Т.Б. Сучасні освітні моделі. Інноваційні освітні системи : Донецьк : Каштан, 2007. 96 с.
4. Гришан И. П. Менеджмент образовательныхучреждений : ДальневосточныйГосударственныйУниверситет, 2002. 65 с.
5. Десятов Т. М., Коберник О. М., Тевлін Б. Л. Наука управління загальноосвітнім навчальним закладом. навч. посіб. Харків: Вид. група «Основа», 2003. 240 с.
6. Інноваційна стратегія українських реформ . К. : Знання України, 2004. 338 с.
7. Інновації у вищій освіті: проблеми, досвід, перспективи : монографія . Житомир : Вид-во ЖДУ ім. Івана Франка, 2011. 444 с.
8. Кремень В. Освіта і наука України : шляхи модернізації : К. : Грамота, 2003. 216 с.
9. Кремень В. Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу : ARC–UKRAINE, 1996. 793 с.
10. Модернізація освіти в Україні. Аналітичний огляд результатів всеукраїнського опитування керівників загальноосвітніх навчальних закладів у 2004. К. : К.І.С., 2004. 32 с.
11. Освітній менеджмент : [навч. пос. / pа ред. Л. Даниленко, Л. Карамушки]. К. : Шкільний світ, 2003. 400 с.
12. Паламарчук В.Ф. Інноваційні процеси в педагогіці : Освіта, 1994. 87 с.
13. Смолей В. В. Теорія і практика управління загальною середньою освітою в Україні (1939-2011 роки) як історико-педагогічна проблема : Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. 2011. № 5. С. 3-9.
14. Шандрук С. І., Шандрук С. І. Проблема ефективного вчителя в порівняльній педагогіці США : Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. 2012. № 3. С. 164-169
15. https://www.sworld.com.ua/simpoz4/130.pdf
16.http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/11750/1/Kondratieva.pdf
17. http://tme.umo.edu.ua/docs/Dod/2_2010/chigrin.pdf

Цікава тема. Дякую, що досліджуєте! Бажаю подальших успіхів та відкриттів!