Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Васильєв О.С., магістрант
Науковий керівник:
к.е.н., доцент Кучер М.М.
Дніпровський державний технічний університет

Відповідно до нових реалій суспільного розвитку у науковій думці ХХІ століття відзначається поглиблення уваги до проблем лідерства. Нині лідерство є сучасною концепцією управління і визнається як потужний фактор вдосконалення управлінської спроможності та результативності діяльності .
Лідерство передбачає свідомий вибір підходів і принципів своєї діяльності, свого ставлення як до інших, так і до себе. Воно ґрунтується на визнанні складності та динамічності зовнішнього та внутрішнього світів, важливості розгляду різних точок зору, провокування критичного мислення та конструктивних дискусій, перевірки власних припущень та установок, але, водночас, позитивного стратегічного мислення, спроможного надихати та підтримувати команду на шляху втілення необхідних та бажаних змін.
Лідерство передбачає дотримання певних цінностей та принципів діяльності, які стосуються як управління загалом, так і управління людськими ресурсами, зокрема. Цей феномен розглядається як те, чому навчаються і що можна розвивати як на індивідуальному, так і на організаційному рівні.
До ХХ століття, лідерство розглядалося виключно як позиція і діяльність правителя. Нині існує безліч теорій лідерства [1-3], серед яких можна виокремити наступні:
- теорія лідерських рис (К. Берд, Е. Богардус): лідер наділений певними рисами від народження. Здатність керувати властива обмеженому колу людей, що визначають суспільно-історичний процес;
- особистісно-ситуативна (Г. Герт, Р.Ч. Мілс): лідерство розглядається як стосунки між людьми, а не як характеристика окремого індивіда;
- гуманістична (Р. Блейк, Р. Кеттел, Дж. Макгрегор): лідер має так перетворити групу, щоб кожному була гарантована свобода здійснення його власних цілей, задоволення потреб, і разом з тим, щоб кожен робив внесок у досягнення спільної мети;
- поведінкові (Р. Блейк, Е. Еванс, Л. Лайкерт, У. Мітчел, Ф. Фідлер): концентрують увагу на вмінні особистості діяти як лідер, інакше кажучи, створювати відповідну організаційну структуру;
- обміну (Г. Келлі, Г. Саймон, Дж. Хоманс): представляє лідера і його навколишнє середовище як компоненти взаємовигідного обміну, лідер стає рівноправним партнером трансактності;
- операційна теорія (Дж. М. Бернс) виділила два типи лідерів: лідер, що регулює (мінімально впливає на групу) й лідер, що трансформує (творчо змінює оточення, впливає на розвиток кожного члена групи);
- теорія ціннісних моделей лідерства (С. і Т. Кучмарські, Г. Фейрхольм, К. Ходжкінсон): основне значення надає збігу індивідуальної (лідер) і суспільної (група) ціннісних систем, їх взаємодії на основі усвідомлення загальних цілей лідера й послідовників;
- синтетична (В. Белл, Р. Хілл, С. Мілз, ін.): поєднує усі відомі концепції й зосереджується на взаємозв’язку основних складових процесу організації міжособистісних відносин: лідера, послідовників і ситуації, в умовах якої розкривається лідер .
Сучасні концепції лідерства ХХІ століття мають у своїй основі традиційні теорії лідерства - ситуаційні теорії, теорії рис. Представимо декілька з них.
Теорія конституєнтів заснована на поясненні феномену лідера через поведінку його послідовників. Роль послідовників вважається вирішальною в становленні неформальних лідерів. У рамках цієї теорії більшість дослідників концентрують свою увагу на вивченні поведінки підлеглих, а не особі самого лідера. Позитивний момент теорії конституєнтів - розгляд лідерства як особливого роду стосунків між лідером і групою. Аналіз цих стосунків дозволяє добре зрозуміти і передбачити поведінку лідера, який нерідко діє усупереч своїм посадовим інструкціям, власним звичкам, симпатіям і антипатіям. Цю «нелогічну» поведінку лідера вдається пояснити через вивчення його послідовників.
Концепції атрибутивного лідерства спирається на теорію атрибуції, що пояснює причинно-наслідковий зв'язок між тим, що сталося, і тим, що люди вважають причиною того, що сталося. Атрибутивний підхід до лідерства виходить з того, що висновки лідера і поведінка його послідовників обумовлені реакцією лідера на поведінку групи. Спостерігаючи за роботою підлеглих, лідер отримує інформацію про те, як вона виконується. Залежно від цього, він робить свої висновки про поведінку кожного з працівників і обирає стиль своєї поведінки так, щоб адекватно реагувати на поведінку підлеглого.
У рамках цієї теорії вважається, що знання причин, що створили ситуацію, посилює розуміння і здатність передбачити реакцію людей на ситуацію. Моделі, розроблені на основі атрибутивної концепції, намагаються відповісти на питання, чому люди поводяться так, а не інакше.
Концепції харизматичного лідерства засновано на вивченні поняття харизми. Загальноприйнято, що харизма є формою впливу на інших за допомогою особової привабливості, що викликає підтримку і визнання лідерства, що забезпечує володареві харизми владу над послідовниками.
Харизматичним вважається той лідер, який в силу своїх особистих якостей здатний суттєво впливати на послідовників. Лідери цього типу відчувають високу потребу у владі, діяльності і переконані в правильності того, в що вони вірять. Саме ця емоційна переконаність і віра у свою правоту заражає людей навкруги і дає їм уявлення про лідерський потенціал людини. Для харизматичних лідерів властиве сильне бажання вести за собою, оскільки у них яскраво виражена потреба у владі. У теорії виділяються якості, які властиві харизматичномулідерові.
У моделях концепції перетворюючого (трансформаційного) лідерства вводиться поняття лідера-реформатора. Лідер-реформатор мотивує послідовників шляхом: підвищення рівня їх свідомості в сприйнятті важливості і цінності поставленої мети; надання їм можливості поєднати свої особисті інтереси із спільною метою; створення атмосфери довіри і переконання послідовників в необхідності саморозвитку. Модель припускає наявність у керівника і його підпорядкованих навичок креативного рішення проблеми в кризовій ситуації. Лідер у рамках цієї концепції виступає прикладом для своїх послідовників, в його завдання входить знаходити їх сильні і слабкі сторони і ставити відповідно до цього адекватні завдання.
Як висновок, зазначимо, що для сучасної наукової думки характерно існування великого розмаїття підходів до вивчення феномену лідерства та питань формування лідерських якостей особистості. В умовах активного розвитку таких галузей науки, як психологія управління, командний менеджмент, організаційний менеджмент тощо, а також розповсюдженості професії менеджера, зацікавленість теоретиків і практиків менеджменту у вивченні феномену лідерства лише зростає.

Список використаних джерел:
1. Алфімов Д.В. Сучасні концепції виховання лідерських якостей особистості Наукова скарбниця освіти Донеччини : наук.-метод. журнал. Донецьк, 2011. Вип. 1 (8). С. 33–38.
2. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. М.: Экономист, 2010.528 с.
3. Ділове адміністрування. Модуль 3 «Управління змінами» : навч. посібник / П. І. Коренюк та інші. Кам’янське : ДДТУ, 2018. 405 с.

Доброго дня. В своєму дослідженні Ви досить грунтовно розглядаєте сучасні концепції лідерства ХХІ століття. Які, на Вашу думку, якості/ риси характеру властиві сучасному лідеру?