Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Кармазіна А.Д., студентка
Науковий керівник:
викладач вищої категорії,
викладач - методист Пономаренко Н.В.
Криворізький державний комерційно-економічний технікум

Фінанси мають тісний взаємозв’язок із економічними процесами в країні. Як інструмент розподілу та перерозподілу створеного у суспільстві ВВП, фінанси впливають на виробництво, стимулюючи або, навпаки, стримуючи його зростання.
Стратегія фінансового забезпечення являє собою комплексною програмою дій, яка спрямована на забезпечення цілей, завдань, принципів формування та ефективного використання фінансових ресурсів, методів та джерел фінансування, розраховані на перспективний розвиток і підвищення конкурентних переваг підприємства з урахуванням специфіки галузі.
До основних етапів розробки стратегії фінансового забезпечення відносять: визначення періоду сформування фінансової стратегії, формування стратегічних цілей, розробку фінансової політики, конкретизацію показників фінансової стратегії в період її реалізації, оцінення розробленої фінансової стратегії.
Фінансовий механізм сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, суб'єктів господарювання і населення. Застосовується з метою створення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку суспільства.
Фінансові методи є проявом фінансового механізму. До них відносяться фінансове планування і прогнозування, фінансова підтримка, фінансове регулювання і фінансовий контроль. Слід зазначити, що фінансова безпека і фінансове регулювання - це методи прямого дії, решта - методи забезпечення такої дії, але такий поділ досить умовний.
Наприклад, такий інструмент фінансового механізму як податок - може бути як складовою частиною фінансової безпеки (фіскальна функція податків), так і виконувати регуляторну функцію.
Фінансові методи уточнюються в формах їх прояву. Так, формами фінансового забезпечення є самофінансування, кредитування, безоплатне фінансування (бюджет), страхування.
Фінансове забезпечення передбачає формування та використання фінансових ресурсів за допомогою оптимізації співвідношення всіх його форм і дає змогу створити такі обсяги фінансових ресурсів господарської діяльності, від яких підприємство мало б змогу функціонувати не тільки беззбитково, але і підвищувати ефективність діяльності та зміцнювати економіку країни загалом.
Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансування – це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування в умовах ринкової економіки є головною, провідною формою. Воно базується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів. За рахунок кредитування досягають значної економії суспільного капіталу шляхом використання одних і тих же фінансових ресурсів різними суб’єктами підприємницької діяльності, а це прискорює фінансовий оборот і стимулює до підвищення ефективності господарювання. При цьому визначають умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність та ефективність кредитів [1, c. 30-35].
Насправді політика фінансової підтримки розвитку держави та її регіонів в останні роки базується на використанні основних потреб, забезпечуючи лише деякі з них, ігноруючи принципи інших концепцій, які в обмежених фінансових можливостях збільшили податкове навантаження на інших членів суспільства і, відповідно порушили, один з основних принципів сталого розвитку. Тому реалізація цілей соціально-економічного розвитку вимагає розробки ефективного механізму формування та реалізації регіональної політики фінансової підтримки розвитку держави. Така політика повинна враховувати стратегічні інтереси збалансованого функціонування регіону в соціально-економічному аспекті, що вимагає глибоких теоретичних досліджень, узагальнюючи переваги та недоліки існуючих підходів до розробки та реалізації регіональної політики для забезпечення сталого функціонування кожної регіональної системи.
Фінансовий сектор України пройшов шлях визначений стратегією минулого п’ятиріччя – на горизонті новий – до 2025 року. Опираючись на пророблену роботу, представники ключових регуляторних відомств затвердили нову стратегію фінансового сектору.
Варто зазначити, що документ є логічним продовженням реформ й сформований на програмних комплексах розвитку всіх напрямків фінансового сектору – від регуляторного, до запровадження інноваційних технологій та фінтеху.
Стратегія розвитку фінансового сектору України до 2025 року враховує теперішні та майбутні потреби представників усіх груп екосистеми як споживачів фінансових послуг, так і ключових гравців, що беруть участь у створенні цих послуг, а також сприяє реалізації місії фінансового сектору України [2]. Потреби всіх суб’єктів економічної діяльності мають бути задоволені через надання відповідних фінансових послуг учасниками фінансової екосистеми, яких можна об’єднати в чотири основні групи:
1. Провайдери фінансових послуг – це компанії, державні інституції, які безпосередньо надають фінансові продукти та сервіси кінцевим споживачам.
2. Інфраструктура та технології – це компанії та державні інституції, які надають продукти, сервіси та рішення для провайдерів фінансових послуг та інших учасників фінансового сектору, підсилюючи їх ціннісну пропозицію для користувачів фінансових послуг.
3. Регуляція та контроль – це як правило державні інституції, які створюють правила взаємодії учасників екосистеми та здійснюють контроль за дотриманням цих правил.
4. Експертиза - це учасники ринку та державні інституції, які своїми сервісами та рішеннями створюють підґрунтя для професійного розвитку учасників екосистеми.
Розвиток фінансового сектору базується на п’яти ключових аспектах: фінансовій стабільності, макроекономічному розвитку, фінансовій інклюзії, розвитку інновацій та фінансових ринків.
Для зміцнення фінансової стабільності й надалі, регулятори спрямовуватимуть свої зусилля на посилення захисту прав кредиторів та інвесторів, посилення вимог до їх внутрішнього контролю, удосконалення системи гарантування вкладів та виведення неплатоспроможних фінансових установ з ринку, впровадження ризик-орієнтованого нагляду за небанківськими фінансовими установами, регуляторних вимог у сфері регулювання та нагляду за банками та небанківськими фінансовими установами, передбачених Угодою про асоціацію між Україною та ЄС тощо.
Сприяння макроекономічному розвитку та зростанню економіки відбуватиметься шляхом активізації кредитування малого і середнього підприємництва, зокрема фермерських господарств під заставу землі, усунення перешкод для перезапуску іпотечного кредитування, експортного фінансування. Іншими важливими завданнями за цим напрямом є виважена фіскальна політика, розвиток ринку небанківського кредитування, посилена координація дій Міністерства фінансів та Національного банку, розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів.
Цілями реалізації Стратегії 2025 є сприяння сталому економічному зростанню України, забезпечення макрофінансової стабільності, підвищення надійності та технологічності фінансової системи, досягнення європейських стандартів на фінансовому ринку, підвищення довіри до фінансового ринку, виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та інших міжнародних договорів України.

Список використаних джерел:
1. Бречко, О. Теоретичні спекти фінансового механізму державного регулювання економіки регіону : Наука молода. 2004. № 2. С. 30-35
2. Стратегія розвитку фінансового сектору України до 2025 року. Міністерство фінансів України.Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/news/regulyatori-finansovogo-rinku-zatverdili-strategiyu-rozvitku-finansovogo-sektoru-ukrayini-do-2025-roku

Які органи державної влади повинні розробляти фінансову стратегію і чи є вона обов'язковою до виконання?