Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Собчик К. Ф. здобувачка вищої освіти
Науковий керівник:
канд. екон. наук, доцент Нещадим Л. М.
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини


Міжнародне товариство екотуризму (TIES) в 1990 році дало наступне визначення: «Екологічний туризм - це відповідальна поїздка в природні райони, яка сприяє охороні природи і покращує добробут місцевого населення». У 1996 році Міжнародний союз охорони природи (МСОП) офіційно прийняв визначення, запропоноване в 1983 році мексиканським економістом, архітектором, і екологом Гектором Себаллосом Ласкуреном: «екотуризм є екологічно відповідальними подорожами і відвідуванням відносно недоторканих природних територій з метою вивчення, дослідження природи і пов'язаних з нею культурних пам'яток, які сприяють збереженню навколишнього середовища, завданню мінімальної шкоди природі та створенню соціально-економічних вигод місцевому населенню».
Екотуризм є ефективним засобом економічного і соціального відродження. Галузь екотуризму виконує важливі функції в розвитку господарського комплексу та економіки країни, району, області в міру збільшення місцевих доходів; створює нові робочі місця; сприяє розвитку галузей, орієнтованих на виробництво послуг екотуризму; розвиває соціальну та виробничу інфраструктуру в туристичних центрах; збільшує доходи бюджету. Сьогодні екотуризм є одним з небагатьох швидкозростаючих підприємств. Інтерес підприємців до екотуризму можна пояснити рядом факторів: для того, щоб почати бізнес з екотуризму, не потрібні великі фінансові інвестиції; на ринку послуг екотуризму, незважаючи на конкуренцію, успішно можуть взаємодіяти як великі, так і середні та малі компанії та фірми; екотуризм бізнесу дозволяє швидко перетворити капітал [2].
Україна має достатні ресурси екотуризму, використання яких, поряд із зростаючими туристичними послугами, природно сприятиме активізації розвитку інфраструктури та територіальній організації екотуризму [1].
Результати екологічної діяльності оцінюються за еколого-економічною ефективністю. Концепція екологічної ефективності включає меліоровані землі та порушені ландшафти, висаджені лісові ділянки замість вирубаних або вбитих кислотними дощами, забруднені підземні води, морози, урагани, вирубки хворих дерев та чагарників, відновлені луги та лісова підстилка, збереження та відтворення рідкісних видів флори і фауни та інші відновлювальні заходи. Основним показником екологічної ефективності природоохоронних заходів щодо рекреаційних ресурсів є можливість їх використання за призначенням з подальшим отриманням економічних пільг.
Для оцінки методологічних підходів до визначення екологічної шкоди, завданої рекреаційним зонам, використовуються різні підходи. Так, плата за користування рекреаційними ресурсами є механізмом добування диференційної ренти, яка визначається як різниця між вартістю використання природних ресурсів та нормативним рівнем знижених витрат для забезпечення її використання в рекреаційних цілях. Однак при використанні природних екосистем та їх окремих елементів необхідно враховувати правило ступеня трансформації, що є неприпустимістю перевищення меж спроможності самопідтримки та самовідновлення. При цьому одиницю відновлюваного ресурсу можна отримати за певний проміжок часу, який визначається швидкістю функціонування екосистем, а також фізичними параметрами навколишнього середовища.
Забруднення повітря, води і ґрунту має значний вплив на стійкість екосистеми, а стійкість різних компонентів біосфери до одних і тих же дій неоднозначна. Поняття стійкості в екології трактується неоднозначно, а тому його оцінка здійснюється на різних підставах, проявах [3]:
1) різниця системи одного стану відносно іншого (Z2 - Z1 = Δ Z);
2) допустиме значення різниці від базового стану, тобто його мінливість (Z0 - Z1 < Δ Z);
3) часовий інтервал, протягом якого відбуваються зміни або оцінюється стійкість (Δ t);
4) вплив зовнішнього фактора (F) або їх групи, проти яких оцінюється стабільність [5; 4]:
5) опір (еластичність, інерція) - здатність екосистеми (Е1) під впливом фактора (F1) протягом часу (Δ t1) перебувати в певних межах (стабільності) (Z1); F1/ Δt1 ← Z1;
6) пластичність (рухливість) - здатність екосистеми (Е2) після припинення дії фактора (F1) під час час (Δ t1) повернення в початкове стабільне положення (Z2); F2/ Δt2 → Z2.
Таким чином, стійкість можна розглядати, з одного боку, як здатність екосистеми протидіяти впливу зовнішніх факторів, зберігати її сутність і якісні характеристики в стані Z1, а з іншого - відновлювати її властивості, тобто бути пластичною (Z2) [3]. Тому стійка і пластична стійкість - абсолютно різні властивості екосистем. Чим більше екосистема протистоїть впливу зовнішніх факторів, тим важче її зламати, але якщо її зламати, то повернути її в первісний стан складно. Тобто чим вищий опір пластику, тим нижчий опір екосистем.
Отже, робота з відновлення існуючих екосистем для сталого розвитку екологічного туризму повинна базуватися на ретельних дослідженнях забруднення повітря, води та ґрунтів. Відновлення стійкості екосистеми є запорукою підвищення її пластичної стійкості. Тому стійкий екотуризм успішно розвивається з достатньою стійкістю екосистеми до впливу зовнішніх факторів, які часто є значними потоками туристів у тій чи іншій місцевості.
Необхідно вести екологічну діяльність в нормальному технологічному режимі підприємств, які забруднюють екосистему території, призначеної для екологічного туризму. Для оцінки екологічного збитку, завданого рекреаційним зонам, представлено низку методів, які необхідні для відновлення екосистем територій, призначених для сталого розвитку екологічного туризму в Україні.


Список використаних джерел:
1. Neschadym L.M., Tymchuk S.V. (2019), Ecological tourism as a basis for effective development of tourism business in Ukraine. Priazovsky economic bulletin. Issue 3 (14). S. 232-327.
2. Bernatska N., Dzhumelia E., Dyakiv V., Mitryasova O. Web-Based information and analytical monitoring system tools visualization and analysis of surface water quality of mining and chemical enterprises. Ecol. Eng. Environ. Technol. 2023.№ 3. Р. 99–108.
3. Godswill C., Awuchi H., Twinomuhwezi C., Gospel A., Igwe V. Industrial waste management, treatment, and health issues: wastewater, solid, and electronic wastes may. European Academic Research. 2020. Vol. 8(2). Р. 1081-1119.
4. Гуменна О. В. Соціальна відповідальність бізнесу в контексті інноваційного розвитку економіки. Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi- bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum/Nvamu/E kon/2009_7/09ga
5. European Environmental Agency (EEA). Climate change, impacts and vulnerability in Europe 2012. An indicator-based report (Copenhagen, Denmark, 2012) 300 p. (ISBN 978-92-9213- 346-7). URL: http://www.eea.europa.eu/publications/c ... ility-2012 (дата звернення: 11.05.2023).

Як ви бачите розвиток екотуризму нашого регіону протягом наступних 5 років?