Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Муковоз О. І., студент
Науковий керівник:
к. е. н., доцент Мельник В. В.
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Однією з головних складових національної та економічної безпеки держави є її продовольча безпека. Поряд з іншими проблемами економічного розвитку в сучасних умовах проблема продовольчої безпеки стає все більш гострішою та займає все більш вагоме значення в структурі економічної безпеки. Сюди можна віднести продовольчу забезпеченість країн і регіонів, продовольчу незалежність, безпеку продовольства для життя та здоров’я населення, так як продукти життєдіяльності є важливим ресурсом країни. Вирішення проблем продовольчої безпеки та її забезпечення має важливе значення та може розглядатися на регіональному та державному рівнях. Необхідність забезпечення продовольчої безпеки як складової економічної безпеки виникає у зв’язку з захистом державних інтересів, таких, як соціальна стабільність, задоволення потреби в харчуванні, незалежність від імпорту, розвиток власного виробництва продовольчих товарів, створення резервних запасів для стабілізації продовольчого забезпечення [2,с.1].
Недоїдання, голод і голодна смерть – продукти функціонування всієї економіки, а не тільки виробництва продовольства і сільськогосподарської діяльності. Тому первинну увагу необхідно звернути на взаємозалежності, які зумовлюють виникнення голоду у сучасному світі. Так, людина може бути приречена на голодну смерть із-за безробіття у поєднанні з відсутністю системи соціального забезпечення. Це легко може статися, може навіть наступити серйозний голод всупереч тому, що в економіці в цілому є велика кількість продуктів харчування, яка не зменшується, і навіть спостерігається максимум продовольчого забезпечення. Є інші приклади голоду без значного зниження запасів продовольства. Якщо порівняти виробництво продовольства на душу населення в країнах Азії і Африки в 1993-1995 рр. і в 1979-1981 рр., то виявиться спад на 1,7% [5, с.2] в Південній Кореї, на 12,4 – в Японії і на 58% – в Сінгапурі.
У зв'язку зі значною залежністю економіки України і пострадянських держав від імпорту продовольчих товарів і сировини для їх виробництва, в сучасній літературі і в законотворчості з'явилося трактування продовольчої безпеки як продовольчої незалежності. А. Алтухов, Д. Вермель, А. Гордєєв і інші під продовольчою безпекою розуміють стан продовольчої незалежності, або здатність агропромислового комплексу самостійно забезпечувати виробництво, зберігання, переробку і забезпечення громадян країни основними видами продовольства в кількості і асортименті, необхідних для активного здорового життя [1, с. 6]. В рамках цього підходу І. Г. Ушачьов [7, с.19] застосовує термін «надійне продовольче забезпечення».
Погоджуємося з думкою І. І. Лукінова і П. Т. Саблука щодо гарантування продовольчої безпеки в тій частині, в якій потреби власного народу у високоякісних продуктах харчування задоволені власним АПК. Продовольча безпека є складовою загальноекономічної безпеки країни. Тільки завдяки її вирішенню можна досягти стану стійкого соціально-економічного розвитку людства, процесу відтворення, в т.ч. демографічного [3, с.33; 4, с.55].
Головною передумовою для виникнення продовольчої залежності є відмова від підтримки власних виробників і надмірне вторгнення імпортних продуктів харчування в споживчий кошик населення. Світовий досвід свідчить, що країна зберігає свою незалежність, якщо частка імпорту до внутрішнього споживання коливається в межах 20-25%. Тут існує об'єктивне обмеження, пов'язане з тим, що незалежність може бути досягнута тільки по тим видам продовольства, для виробництва яких існують достатні біокліматичні можливості.
Країна торгує відповідно до порівняльної переваги, експортуючи товари, які вона виробляє при відносно низьких витратах, імпортуючи товари, які вона випускає при відносно високих витратах. Науковці висловлюють думку, що визначення продовольчої безпеки як захист інтересів виробників суперечить меті захисту інтересів населення як споживачів продуктів харчування [6, с.8], оскільки уряд частіше підтримує виробників і підвищує закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, або здійснює безпосередню цінову підтримку, за рахунок контролю над імпортом або шляхом поєднання обох методів. При цьому споживачам доводиться платити вищі ціни або менше купувати.

Список використаних джерел:
1. Алтухов А. Продовольственная безопасность России: состояние и меры обеспечении. Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. 1998. № 10. С. 6.
2. Ємець Ю. Г. Конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції у контексті продовольчої безпеки України. Наукові праці Полтавської державної аграрної академії. Серія: Економічні науки Випуск 5. Том 3.Полтава. 2012.С. 116-120.
3. Лукінов І. І. Продовольча безпека та її гострота у світовому вимірі. Економіка АПК. 2001. № 4.С. 33.
4. Саблук П. Т. Основні положення нової економічної парадигми національної продовольчої безпеки України в XXI ст. Економіка України. 2002. № 5 (478). С. 54 – 61.
5. Сен А. Экономическая взаимозависимость и мировая продовольственная проблема. Проблемы теории и практики управления. 1999. № 2. С.42.
6. Стариков И. В. Проблемы продовольственной безопасности в современной России. Продовольственная безопасность в современной России. 1996. № 1. С. 28.
7. Ушачев И. Г. Развитие аграрной реформы и обеспечение продовольственной безопасности России. Круглый стол по вопросам продовольственной и аграрной политики. 1996. № 1. С. 19.