Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Бондарук І. С., к. е. н., доцент,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Майже у всіх країнах з ринковими відносинами державний кредит є одним з важливих складових державних фінансів і відіграє значну роль у фінансуванні державних витрат. Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і фінансування бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів країни в порівнянні з монетарними прийомами балансування доходів і витрат уряду.
Державний кредит в основний його формі – формі державних позик, є своєрідною заміною податків, їх випередженням. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розрахуватися з кредиторами за первісною сумою боргу та процентами за користування позиками. У свою чергу державні позики мають зворотний вплив на зростання податків.
Найпоширенішою формою державного кредиту є позики. З їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і поширює цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій, виплачуються відсотки. Державні позики, як основна форма державного кредиту, з одного боку, зумовлені дефіцитом державного бюджету, з іншого обумовлюють подальше збільшення дефіцитності бюджетів, що пов'язано з виплатою відсотків за раніше випущеними позиками. Зростання боргів спонукає уряд до підвищення податків. Таким чином податки і позики тісно взаємопов'язані між собою. В державні позики розміщуються тимчасово вільні грошові кошти, які звільняються в процесі виробництва. Ці кошти, які надаються за певний відсоток, створюють об'єктивну основу для розміщення державного кредиту. [1, с. 134]. При розміщенні позик держава купує позиковий капітал як товар. Власники позикового капіталу отримують від держави плату у вигляді відсотка, який для кредитора є формою привласнення вартості, а для боржника – ціною позикового капіталу. Капітал кредитора держави зростає без участі його в процесі виробництва, оскільки відсоток за облігаціями виплачується з державних доходів.
Особливо інтенсивно використовуються державні позики в ХХ ст. з його світовими і регіональними війнами і збройними конфліктами. Такі позики потенційно скорочують сферу застосування продуктивного капіталу і тим самим можливості отримання позики промисловими підприємцями. З одного боку, вони зменшують ринок позичкового капіталу для підприємництва, з іншого – загострюють проблему реалізації, оскільки зростання державного боргу має своєю економічною основою збільшення податків, скорочує платоспроможний попит населення [2].
Внаслідок такого роду державного втручання, зростання податкових доходів відстає від зростання витрат, і для збалансування бюджету держава випускає нові позики. Держава випускає також позики для фінансування інвестицій, виступаючи на ринку позикових капіталів як промисловий підприємець.
У цьому випадку держава залучає капітал для розширення виробництва, тобто державний кредит сприяє зростанню сукупного суспільного продукту. При непродуктивній спрямованості позик держава використовує отримані кошти як платіжний засіб, а при продуктивному використанні вони застосовуються як капітал. В сучасних умовах на ринку позикових капіталів зростає роль держави, яка трансформувалася в великого і постійного позичальника грошових коштів [3]. Вона купує позичковий капітал як товар і використовує його двояко: по-перше, в якості платіжного засобу для оплати поточних витрат, по-друге, як капітал для фінансування інвестицій. Чим більшою є частина позикових коштів, які перетворюються в платіжний засіб, тим більший вплив державного боргу на грошовий обіг.
Так, у США на початку століття держава використовувала лише 8% позичкових фондів країни, в кінці 1945 рр. – більше 50%, що пояснювалося зростанням значення державних позик у фінансуванні військових витрат.
Розвиток державного кредиту, а значить, зростання державного боргу в країнах з розвиненими ринковими відносинами, обумовлюється рядом факторів, найважливішими з яких є утворення перманентного бюджетного дефіциту; потреби в державних витратах на цілі стабілізації та економічного зростання; розвитку соціальної сфери. Значна частина всіх витрат на ці цілі покривається державними позиками (у тому числі позиками місцевих органів влади), які і утворюють внутрішній державний борг, а також обумовлюють його постійне зростання.
Отже, державний кредит є структурним компонентом державних фінансів країн з ринковими відносинами. Він є наслідком мобілізації урядом джерел додаткових фінансових ресурсів через випуск державних цінних паперів для покриття витрат на державному або регіональному (місцевому) рівнях. Ці витрати можуть бути пов'язані з фінансуванням дефіциту державного або регіонального (місцевого) бюджетів, з фінансуванням проектів формування господарської, транспортної, комунікаційної інфраструктури, будівництвом соціально-культурних та інших об'єктів.

Список використаних джерел:
1. Болдырев Б. Финансы капитализма. Москва : Финансы и статистика, 1990. 377 с.
2. Федосов В. М. Бюджетна система України : навчальний посібник. Москва : Ніос, 2013. 872 с.
3. Бондарук Т. Г. Місцеві позики як джерело фінансового забезпечення місцевого самоврядування. Регіональна бізнес-економіка та управління. 2014. № 3. С. 69–77.