Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Кучеренко О. С., студентка
Науковий керівник:
Пачева Н. О.к. е. н, доц.
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Важливим елементом будь-якої економічної системи є соціально-трудові відносини. Працездатне населення країни для спільної діяльності та обміну своїми результатами праці не може надавати чи виробляти різні послуги без допомоги певних організаційних форм. Світова практика свідчить що стабільність соціально-трудових відносин в суспільстві – це баланс між інтересами різних соціальні групи, яких можна досягти за допомогою механізмів соціально-трудових відносин. Вони є частиною системи суспільних відносин.
В загальному розумінні соціально-трудові відносини – це сукупність взаємовідносин між різними сторонами, які пов'язані з найманням, використанням, виконанням робочої сили та спрямована на забезпечення високої якості та рівня життя особистості, груп та суспільства в цілому.
В світі існує багато видів відносин між керівництвом та працівником, але загальною характеристикою є переважання сторони роботодавця. Попри юридичну рівність сторін, існує їхня глибока фактична нерівність (асиметрія). Основними причинами переважання сторони роботодавців соціально-трудових відносин [1, 2] є:
1. Малі обсяги якісних робочих місць через депресивний стан вітчизняного ринку праці та наявних структурних диспропорцій. За виключенням окремих частин ринку праці, де є незадоволений попит на висококваліфіковану робочу силу, і тому на ринку праці переважає пропозиція робочої сили [3].
2. Наступною причиною є слабкість вітчизняних профспілок. Діюче законодавство передбачає мало соціально-трудових гарантій і спрямовує сторони соціально-трудових відносин на знаходження відносин на договірній основі. За дослідницькими оцінками на малих та середніх підприємствах нового приватного сектору профспілки є тільки на половині підприємств, а на великих діють старі профспілки, які в нових економічних умовах продовжують виконувати притаманні їм старі функцій. Така діяльність профспілок не дозволяє ефективно відстоювати інтереси найманих працівників і не сприяє зростанню довіри до них. Діяльність нових профспілок, які мають на меті відстоювати інтереси найманих працівників залишаються незначними. Їхня участь в здійсненні соціального діалогу обтяжується суворими критеріями встановленими Законом України «Про соціальний діалог» [2].
3. Наступною причиною є рівень соціальної доброзичливості сучасного бізнесу. Він спрямований на реалізацію в сфері соціально-трудових відносин не стільки демократичного як командно-авторитарного типу поведінки, на це впливає недосконалість державних механізмів відтворення практики соціального діалогу [4].
Міжнародна організація праці має великий досвід у контролі за соціально-трудовими відносинами на основі різних методів. Серед усіх методів регулювання соціально-трудових відносин виділяють 3 основні методи:
- розробка і прийняття міжнародних трудових норм (Конвенції та рекомендації);
- надання країнам допомоги у вирішенні соціально-трудових проблем (технічне співробітництво);
- проведення досліджень і здійснення публікацій з соціально-трудових проблем.
Через існування протилежних інтересів найманих людей та роботодавців соціально-трудові відносини несуть в собі конфлікт. До проблем, які є конфліктними можна віднести: порушення прав при працевлаштуванні та укладанню трудового договору; відмова у працевлаштуванні без будь-яких пояснень людині в якої є достатній досвід, кваліфікація та освіта; надання строку трудовому договорі, коли він має бути безстроковим; встановлення випробного терміну який не відповідає чинному законодавстві; занижений рівень оплати праці працівнику.
Серед фахівців, які займаються проблемами праці, існує декілька точок зору щодо перспектив розвитку соціально-трудових відносин в Україні. Поширеною є думка, що суперечності між працею й капіталом за своєю природою є великими і глибокими, що це позбавляє вирішення існуючих соціально-трудових проблем. На нашу думку, дана точка зору суперечить реальній дійсності не лише країн світу, а й нашої країни, досвід якої свідчить про можливість і доцільність вирішення найгостріших проблем у соціально-трудовій сфері на основі соціального діалогу, задіяння потенціалу держави та ефективних форм соціального партнерства.
Друга точка зору є протилежною до попередньої. Відповідно до неї Україна вже нині не лише «дозріла» до широкого задіяння соціального партнерства, але й ефективно може вирішувати існуючі проблеми у соціально-трудовій сфері на основі використання державних регуляторів, укладення угод і договорів. На нашу думку, ця оцінка стану відносин у сфері праці та значущості соціального партнерства в Україні є надто завищеною.
Отже, соціально-трудові відносини – це відносини, які виникають у суспільстві між роботодавцем і працівником. Стабільний розвиток соціально-трудових відносин можливий при удосконаленні законодавчої бази; посиленні безпосередньої участі держави у відносинах між працівником та керівником; прийнятті додаткових заходів законодавчого, організаційного, економічного характеру, які будуть спрямовані на удосконалення соціально-трудових відносин безпосередньо на підприємствах; створенні дієвого механізм контролю за дотриманням трудового законодавства та збільшення відповідальність за його порушення.

Список використаних джерел:
1. Про організації роботодавців, їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності : Закон України зі змінами від 06.10.2016 р. № 1666-VIII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5026-17#Text
2. Про соціальний діалог в Україні : Закон України від 18.01.2011 р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2862-17#Text
3. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання. КНЕУ. К.: 2008. 230 с.
4. Щодо стану соціально-трудових відносин в Україні та основних напрямів їхнього реформування. Соціальна політика : веб-сайт. URL : http://old2.niss.gov.ua/articles/958.