Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Ткачук І. В., студентка
Науковий керівник:
к. е. н., доцент Рилєєв С. В.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію) передбачено, що співробітництво у сфері управління державними фінансами має спрямовуватися на забезпечення розвитку бюджетної політики і відповідати принципам підзвітності, прозорості, економності, ефективності та результативності (ст. 346) [1]. Особливу увагу приділено питанням розвитку системи середньострокового бюджетного прогнозування/планування; удосконалення програмно-цільових підходів у бюджетному процесі, аналізу ефективності та результативності виконання бюджетних програм; покращанню обміну досвідом та інформацією з питань планування і виконання бюджету й стану державного боргу.
Відповідно до положень Угоди про асоціацію, а також з урахуванням співпраці нашої країни з МВФ розроблення підходів до оздоровлення публічних фінансів набуває важливого значення. Це передбачає досягнення оптимальних їх обсягів та структури, а також ефективного (з урахуванням загальнодержавних інтересів) формування, розподілу й використання ресурсів, залучених до їх фінансування [1].
Поняття стабільного розвитку державних фінансів відображає досягнення прийнятих індикаторів (маяків) їх розвитку протягом коротко-, середньо- та довгострокового періодів. Такі індикатори визначаються, виходячи з необхідності досягнення стійкого стану державних фінансів з урахуванням світового досвіду та специфіки окремої країни.
До конкретних завдань, які потребують розв’язання в ході стабілізації державних фінансів, належать: забезпечення стабільного та поступального економічного, фінансового й соціального розвитку країни (з боку органів державного управління) за умов дотримання критичних показників фіскального дефіциту та накопичення державного і гарантованого державою боргу. Особливого значення в цьому контексті набувають питання проведення фіскальної політики, котра має спрямовуватися на обмеження фіскальних ризиків та досягнення прийнятних рівнів дефіциту публічного бюджету і державного й гарантованого державою боргу, зменшення тиску фінансування бюджету на економічний та соціальний розвиток.
Протягом останніх років в Україні спостерігалося загострення бюджетних ризиків, що відображають імовірність недоотримання запланованого рівня доходів, недовиконання видатків, перевищення обсягу витрат над доходами, зведення бюджету з дефіцитом (і запланованого, і не передбаченого планом), накопичення державних боргових зобов’язань, зростання виплат за процентними платежами, посилення тиску державного боргу на видаткову частину державного бюджету. Ризики виконання державного бюджету пов’язані з дією різних факторів. До них належать економічні імперативи, зміни в реалізації валютної та соціальної політики, ухвалення політичних рішень, вплив із боку міжнародних фінансових ринків тощо.
Тенденції змін фіскального сектору відображають показники державного бюджету. У 2018-2019 рр. фіскальна політика в Україні (з урахуванням рекомендацій МВФ) спрямовувалася на продовження фіскальної консолідації. До основних механізмів її реалізації відносять внесення змін до видаткової та дохідної політики. Водночас досвід проведення заходів фіскальної консолідації у зарубіжних країнах показав, що слід ураховувати ризики, пов’язані з можливим її негативним впливом на бізнес, стан інвестиційної діяльності, доступ приватного сектору до фінансових ресурсів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також на рівень доходів населення. Додатковий негативний вплив спричинений високим рівнем корупції, відсутністю неупередженої (зокрема щодо розв’язання проблем розвитку бізнесу) судової системи, стагнацією фінансового ринку [3, с. 83].
Було запроваджено заходи фіскальної консолідації, спрямовані на збалансування обсягів доходів та видатків сектору загального державного управління (СЗДУ), обмеження використання механізмів запозичень, досягнення адекватніших (з урахуванням тенденцій розвитку економіки) обсягів доходів бюджетної системи та державних цільових фондів, установлення жорсткішого контролю управління витратами (оптимізація обсягів та покращання структури витрат органів державного управління, підвищення ефективності витрачання бюджетних ресурсів), зменшення тиску державного боргу на бюджетну та монетарну системи. Головним завданням програм фіскальної консолідації стало забезпечення стійкішого стану державних фінансів (подолання диспропорцій у сфері державних фінансів), зміцнення державних банків, обмеження квазіфіскальних операцій, поліпшення фінансового стану державних цільових фондів, а також державних нефінансових корпорацій.
За результатами 2019 року доходи загального фонду Державного бюджету зросли на 5,5% р/р до 879,8 млрд грн. Такі оперативні дані Державної казначейської служби України щодо попередніх результатів бюджетного 2019 року.
За підсумками року Уряд повністю профінансував необхідні захищені статті видатків та ряд інших видатків, які сприяють розвитку економіки та добробуту громадян.
За оперативними даними ДКСУ, загальний дефіцит був меншим за плановий і становив 81,2 млрдгрн (що за оцінкою становить близько 2,0% ВВП). Зокрема, дефіцит загального фонду Державного бюджету був в межах планового показника у 69 млрд грн.
Вперше за останні 5 років повністю виконано план державних запозичень, що стало можливим завдяки ефективній політиці управління державним боргом [4].
Особливого значення набуває проведення фіскальної консолідації шляхом зміни обсягів і структури бюджетних видатків. За оцінками експертів МВФ, у розвинутих країнах, де значні потреби в консолідації, а можливості залучення додаткових доходів із використанням оподаткування обмежені, зменшення витрат доцільне як частина стратегії реформ. Проте варто враховувати практичний досвід реформування державних видатків: держава має уникати всебічного зменшення витрат. Такі скорочення часто виявляються неефективними та не сприяють зростанню добробуту, а також негативно впливають на економічне зростання в довгостроковому періоді. Уряди повинні запроваджувати заходи економії з метою підвищення ефективності, зокрема широкі можливості для цього у сферах освіти, охорони здоров’я та публічних інвестицій (особливо у країнах з низькими доходами).
Державні органи управління на всіх рівнях мають звільнитися від функцій, котрі гальмують розвиток економіки (надмірний рівень державного регламентування та адміністрування діяльності бізнесу, жорстке управління формуванням і виконанням місцевих бюджетів із боку центрального уряду, застосування адміністративних інструментів регулювання розвитку фінансового сектору). Натомість необхідні розширення та вдосконалення функцій державного регулювання у всіх сферах діяльності (з урахуванням нових підходів, вироблених у зарубіжних країнах), запровадження ринкових підходів до управління державним майном (із використанням досвіду управління, досягнутого у приватному секторі), розвиток державно-приватного партнерства, сприяння посиленню соціальної відповідальності бізнесу. Важливого значення набувають питання підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів.
Отже, перелік індикаторів стійкості державних фінансів в Україні доцільно визначити з урахуванням таких підходів: повнота охоплення динаміки фінансового розвитку державного сектору; формування інформаційної бази для проведення аналізу таких індикаторів з урахуванням національних особливостей; використання наукових та методичних розробок щодо стійкості державних фінансів, підготовлених і запроваджених у країнах ЄС; використання системи індикаторів у практичній діяльності протягом коротко- та середньострокового періодів; моніторинг прийнятих індикаторів у автоматичному режимі впродовж установлених періодів; реалізація стандартного набору заходів, спрямованих на підтримання державних фінансів у стійкому стані (на підставі визначення їх переліку, який рекомендовано для відхилень від встановлених значень).

Список використаних джерел:
1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони : ратифікована Законом України № 1678-VII від 16.09.2014 р. Дата оновлення 30.11.2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011#Text (дата звернення 30.10.2020).
2. Тищенко В. Ф., Остапенко В. М. Проектне фінансування як форма публічно-приватного партнерства. Вісник Університету банківської справи Національного банку України. 2013. № 1 (16). C. 141–144.
3. Фінансова система національної економіки: проблеми розвитку та управління змінами : у 3 т. / гол. ред. Т. І. Єфименко. Київ : ДННУ “Акад. фін. управління”, 2012. Т 1. 894 с.
4. Мінфін підбив підсумки виконання Державного бюджету у 2019 році https://www.kmu.gov.ua/news/minfin-pidbiv-pidsumki-vikonannya-derzhavnogo-byudzhetu-u-2019-roci. Урядовий портал : єдиний веб.-портал органів виконавчої влади України (дата звернення 30.10.2020).