Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Павленко О.П.
к.е.н., доцент кафедри фінансів,
банківської справи та страхування
Дніпропетровський державний
аграрно-економічний університет м.Дніпро

Загальна державна підтримка аграрного сектора України за допомогою фінансових інструментів (бюджетні асигнування і податкові пільги - так звані бюджетні трансфери) в Україні є досить помірною. Структурно вона характеризується невеликими обсягами прямої державної підтримки та значними податковими пільгами. На податкові пільги припадає близько 90 відсотків від загального обсягу бюджетних трансферів сільськогосподарським виробникам протягом 2015 - 2020 рр., головним чином за рахунок спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість (ПДВ) у сільському господарстві [3].
Несистематичне бюджетування видатків та часові розриви у бюджетних виплатах, поширена корупція і непрозорість розподілу бюджетних асигнувань істотно підірвали довіру виробників до програм прямої бюджетної підтримки і в цілому унеможливили їх позитивний вплив на розвиток сільського господарства. Лише окремі сільськогосподарські підприємства, з налагодженими контактами, могли скористатись бюджетними субсидіями. Натомість пропонується державна підтримка на рівні 1% аграрного ВВП, яку запропонували замість компенсації ПДВ. Спеціальний режим ПДВ надає сільськогосподарським виробникам право залишати в себе ПДВ, отриманий від продажу їхньої продукції, для компенсації сум ПДВ сплаченого при закупівлі засобів виробництва та для інших виробничих цілей. З одного боку, це надає виробникам додатковий оборотний капітал. З іншого боку, ця підтримка сприяє великим та ефективним підприємствам, що не зовсім раціонально з точки зору державної політики. Іншим податком, який стягується з сільськогосподарських виробників, є єдиний податок четвертої групи спрощеної системи оподаткування (далі - єдиний податок)3. Єдиний податок включає податок на прибуток і податок на землю та сплачується у вигляді відсотку від нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Цей податок є зручним для сільськогосподарських виробників, оскільки не вимагає ретельного ведення бухгалтерського обліку та створює зовсім незначне податкове навантаження на них. Втім, цей податок вигідний особливо для високорентабельних підприємств з інтенсивним виробництвом, що не потребує значних земельних ресурсів [1].
Відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» [2] агровиробникам може надаватися бюджетна позика - на строк, встановлений сторонами, який не може перевищувати строк одного маркетингового періоду. При цьому полонгації та дисконтування (списання) основної суми та процентів не дозволяються. Основна сума бюджетної позики та плата за її використання погашається єдиним платежем у строк, визначений у кредитному договорі. Дозволяється дострокове погашення суми бюджетної позики та пропорційне погашення плати за її використання або їх частини. При повному погашенні основної суми бюджетної позики та плати за її використання, у тому числі достроковому, позичальнику повертається подвійне складське свідоцтво, а зерно звільняється з-під режиму застави.
Відшкодування витрат із сертифікації, доставки, зберігання, відвантаження, обробки, переробки та страхування предмета застави, а також його реєстрації у державному реєстрі застав здійснюється позичальником за власний рахунок. Після передачі об'єкта застави до державного інтервенційного фонду витрати з його подальшого зберігання відшкодовуються Аграрним фондом. У разі якщо позичальник до закінчення строку, встановленого сторонами, звертається до кредитора із заявою про добровільний продаж об'єкта застави до державного інтервенційного фонду на умовах погашення фінансових зобов'язань, що передбачені кредитним договором, кредитор має право на придбання такого об'єкта на умовах, передбачених зазначеним договором.
Бюджетна позика у межах режиму державних заставних закупівель не може бути надана особі, яка: має непогашений податковий борг із загальнодержавних податків і зборів та єдиного соціального внеску (крім розстрочених або відстрочених платежів відповідно до закону);має прострочену заборгованість за будь-якими видами бюджетних позик або за іншими кредитами (позиками), гарантованими державою; перебуває у процесі санації, банкрутства або ліквідації; має прострочену заборгованість з виплати орендної плати за земельні паї, орендовані у фізичних осіб - їх власників; не є сільськогосподарським підприємством [2].
У 2018-2019 рр. загальна державна підтримка сільського господарства склала майже 8 відсотків від валового сільськогосподарського виробництва, у той час як у країнах ОЕСР вона за цей період сягнула 12 відсотків, що технічно дорівнює оцінці (PSE+GSSE - MPS) за методологією оцінки підтримки ОЕСР. В той же час українське сільське господарство отримує набагато більше бюджетних трансферів, ніж сільське господарство країн-членів ОЕСР, у співвідношенні до ВВП відповідно 1,62 відсотка в Україні порівняно з 0,34 відсотка в країнах ОЕСР. У 2019 році бюджетні трансфери українському сільському господарству склали майже 2 відсотки ВВП. Однак вищезазначена підтримка не враховує користь або втрати від державного втручання у ціноутворення, адміністративні і регуляторні перепони, зовнішньоторговельні заходи та регулювання внутрішнього ринку, неповернення ПДВ при експорті зернових та технічних культур. Врешті- решт, ці заходи позначаються на виробниках у вигляді зменшення або збільшення закупівельних цін на реалізовану сільськогосподарську продукцію. Наприклад, експортні обмеження щодо експорту зерна вводилися п'ять разів за останні сім торгових років, аргументуючись продовольчою безпекою. Вони мали форму квот або експортних тарифів. Збитки, завдані сільськогосподарськими виробникам через зниження внутрішніх цін, склали 1,3 і 3,9 млрд. доларів США у 2018 і 2019 рр. відповідно. За попередніми оцінками у торговому році недоотриманий прибуток сільгоспвиробників склав від 1,9 до 2,6 млрд доларів США (за даними Світового банку). Якщо до бюджетних трансферів додати втрати чи вигоди від вищезазначених заходів, то за період 2015-2020 рр., сукупна державна підтримка сільського господарства зменшується в середньому до 2,84 відсотка валового сільськогосподарського виробництва в Україні, порівняно з 22 відсотками в країнах-членах ОЕСР, 25,5 відсотка в ЄС та 21,2 відсотка у країнах СНД. У співвідношенні до ВВП сукупна державна підтримка складала в середньому 0,69 % в Україні та 0,83 в країнах членах ОЕСР. Сільське господарство України забезпечує відносно високу доходність капіталу. За даними Світового банку, дохідність капіталу в сільському господарстві набагато перевищує дохідність в інших галузях економіки. У 2018 році продуктивність капіталу в сільському господарстві приблизно на 38 відсотків перевищувала продуктивність капіталу в промисловості та на 68 відсотків в сфері послуг. З того часу це співвідношення значно зросло. Відповідно у 2019 році продуктивність капіталу в сільському господарстві вже в 4,5 разаперевищила продуктивність капіталу в промисловості та в 9 разів в сфері послуг [4].
Незважаючи на вищезазначене, рівні припливу прямих іноземних інвестицій та капітальних інвестицій у сільське господарство та загалом в економіку були доволі помірними. Частка сільського господарства в загальному обсязі капітальних інвестицій краще відображає внесок сектору у ВВП і протягом останніх десяти років складала в середньому 6 відсотків. Головна причина помірних інвестицій полягає у несприятливому діловому середовищі в Україні, що супроводжується обтяжливими регуляторними та бюрократичними перепонами. Це стосується не лише сільського господарства, а й всієї економіки України.. Незважаючи на незначне підвищення в рейтингу завдяки реформам, що були зареєстровані у 8 сферах, Україна, як і раніше, відстає від усіх країн регіону. У світовому масштабі ділове середовище в Україні можна порівняти з Філіппінами, Домініканською республікою, Шрі-Ланкою. Україна також посідає доволі низькі місця в інших рейтингах ділового середовища, деякі з яких навіть показують наявність ознак спаду. Україна посідає 76 місце за Глобальним індексом конкурентоспроможності (GlobalCompetitivenessIndex- GCI) за результатами 2014-2015 рр., порівняно з 73 місцем, яке вона займала двома роками раніше. GCI складається з багатьох різних компонентів, що розподіляються на дванадцять груп. Найбільш проблематичним питанням країни є слабка інституціональна база (130 місце). Як і раніше, згідно з Індексом економічної свободи (Economicfreedomindex- EFI), в 2014 році економічна свобода в Україні залишилась з оцінкою «пригнічена».
Доступ сільськогосподарських виробників до кредитних ресурсів дуже обмежений в Україні, особливо зважаючи на поточні макроекономічні та фінансові негаразди. В Україні частка сільськогосподарських кредитів у загальному обсязі кредитів по відношенню до внеску сільського господарства у ВВП є набагато меншою, ніж у ЄС. Після світової фінансової кризи частка сільського господарства в портфелі банківських кредитів складала приблизно 5,9 відсотка. Приблизно таку ж вагу має і харчова промисловість в портфелі банківських кредитів, а саме 5,2 відсотка протягом того ж періоду. За даними МФК, самофінансування у вигляді нерозподіленого прибутку та заощаджень є найважливішим джерелом фінансування серед агропромислових підприємств. Зовнішнє фінансування за рахунок банківських кредитів та за допомогою посередників чи постачальників матеріально- технічних ресурсів спостерігається доволі рідко. Близько половини виробників продають 80 –100 % власного врожаю з метою фінансування та поповнення свого оборотного капіталу. Підприємствам малого та середнього бізнесу зовнішнє фінансування є взагалі обмеженим.



Список використаних джерел:
1. Гузенко Т.С., Адаменко А.П. Державна фінансова підтримка сільськогосподарських товаровиробників. Приазовський економічний вісник. 2019. Вип. 3(14) . С.369-376
2. Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України. № 49, ст.527). Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1877-15 (дата звернення: 12.10.20209).
3. Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Монографія. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. 260 с.
4. Сільське господарство України. 2019: статистичний збірник. : Державна служба статистики України. Київ, 2020.

То, можливо, важливішими є умови для ведення бізнесу та розвиток економіки, а не державна підтримка як така?