Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Волинець В. М., здобувач вищої освіти
Науковий керівник:
канд. екон. наук., доцент Білошкурський М. В.
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини


Актуальним питанням сьогодення є вивчення механізму недопущення банкрутств багатьох існуючих підприємств різних галузей господарства та сфер діяльності. Сотні банків та інших фінансових установ, тисячі виробничих та комерційних фірм, особливо дрібних та середніх, вже припинили своє існування або знаходяться на межі зникнення.
Кризові явища в економіці посилюються соціально-політичними проблемами, що зумовлюється тиском на підприємства у можливості забезпечити стабільність доходів та підтримувати необхідний рівень платоспроможності [8, с. 128]. В умовах різкого сповільнення економічної активності, зумовленого негативними наслідками повномаштабної військової агресії росії та карантинних обмежень внаслідок пандемії COVID-19, виникає необхідність дослідження процедур та стадій протидії банкрутству, перспектив та пріоритетів діяльності підприємств. Тому проблема банкрутства є актуальною для підприємств України незалежно від їх організаційно-правових форм та форм власності. Вона має загальнодержавну та соціальну вагомість, тому що прожитковий рівень населення України, його соціальна рівновага та стабільність зумовлюється стійким фінансовим станом підприємств. У той же час, банкрутство суб’єктів господарювання, навпаки, зумовлює безробіття, низький рівень життя та соціальну напругу у суспільстві, конфлікти між роботодавцями та найманими працівниками
Сьогодні підприємства мають досить високу собівартість продукції та послуг, що в свою чергу, зменшує та унеможливлює її реалізацію. Серед причин, що викликають подорожчання продукції, можна назвати такі, як відсутність оборотних коштів на підприємствах, а, отже, відсутність чи поганий стан договірної дисципліни, криза неплатежів, тобто зростання дебіторської та кредиторської заборгованостей, штрафи, пені, здорожчення вартості паливних метеріалів, сировини, комунальних послуг тощо, таким чином, виходить, що це ніщо інше, як основні ознаки банкрутства підприємства [1].
Банкрутство має як позитивні, так і негативні наслідки для економіки, тому потрібно постійно проводити моніторинг стану підприємства та можливості його банкрутства, для того щоб уникнути несприятливих економічних наслідків. Тобто, банкрутство виступає й регулятором ринкової економіки, основним із призначень якого є позбавлення від збиткових неефективних суб’єктів підприємницької діяльності. У зв’язку з цим виникає потреба проведення систематичного фінансового аналізу підприємств. Фінансовий аналіз дозволяє не тільки з’ясувати, в чому полягає конкретна економічна проблема підприємства-боржника, а й заздалегідь продумати та реалізувати заходи щодо виходу підприємства із кризової ситуації [3, с. 180].
Актуальність проблеми банкрутства вітчизняних підприємств зумовлює вибір теми нашого дослідження. Банкрутство підприємств – нове явище для сучасної української економіки, яка освоює ринкові відносини. Неспроможність (банкрутство) визначається, як визнана арбітражним судом нездатність у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів щодо грошових зобов’язань та (або) виконати обов’язок зі сплати обов’язкових платежів. Поняття «неспроможність» і «банкрутство» використовуються як синоніми, проте багато вчених неодноразово висловлювали думку про необхідність диференціації цих категорій, вважаючи, що банкрутство – кримінально-правова сторона неспроможності, іншими словами, банкрутство – це неспроможність, пов’язана з діями, що кримінально караються, спрямованими на заподіяння шкоди боржнику або кредиторам [6].
Встановлено, що стратегія економічної організації – це сукупність її основних цілей та основних способів досягнення цих цілей. Інакше кажучи, розробляти стратегію дії фірми – отже, визначати загальні напрями діяльності.
Стратегія має виходити із реальних можливостей розвитку фірми. Тому стратегія – це, перш за все реакція організації на об’єктивні зовнішні та внутрішні обставини її діяльності.
Процес формування стратегії містить у собі три етапи:
– формування загальної стратегії організації;
– формування конкурентної (ділової) стратегії;
– визначення функціональних стратегій фірми [4].
Загальна стратегія організації формується найвищим керівництвом. Розробка загальної стратегії вирішує два основних завдання:
– повинні бути відібрані та розгорнуті основні елементи загальної стратегії фірми;
– необхідно встановити конкретну роль кожного з підрозділів фірми під час здійснення стратегії та визначити способи розподілу ресурсів між ними [5, с. 127].
Варіанти загальних стратегій можна звести до трьох основних типів: стратегія стабільності, зростання, скорочення. Організація може вибрати один із них або застосовувати певні поєднання різних типів (що зазвичай буває характерним для великих, диверсифікованих компаній).
Ділова (конкурентна) стратегія організації орієнтована досягнення конкурентних переваг. Якщо фірма зайнята лише одним видом бізнесу, ділова стратегія є частиною загальної стратегії фірми. Якщо організація включає кілька ділових одиниць (стратегічних підрозділів), кожна їх розробляє власну цільову стратегію. Варіанти ділових стратегій: перевага у витратах; диференціація, фокусування.
Функціональні стратегії розробляються спеціально кожному підприємству за функціонального простору організації. Вони включають такі елементи: стратегія НДКР, виробнича стратегія, маркетингова стратегія, фінансова стратегія, стратегія управління персоналом тощо.
Фінансова стратегія – це генеральний план дій із забезпечення підприємства коштами. Вона охоплює питання теорії та практики формування фінансів, їх планування та забезпечення, вирішує завдання, що забезпечують фінансову стійкість підприємства у ринкових умовах господарювання. Теорія фінансової стратегії досліджує об'єктивні закономірності ринкових умов господарювання, розробляє способи та форми виживання за умов підготовки та ведення стратегічних фінансових операцій [7, с. 167].
Мета пропозиції до формування фінансової стратегії – вивести підприємство із кризового фінансового стану.
Суть пропозицій формування фінансової стратегії підприємства щодо виведення підприємства із кризового фінансового стану полягає в наступному:
1) Підприємство реалізує 10 % основних засобів; скорочує витрати у незавершеному виробництві (за рахунок зменшення виробничого циклу) на 5 %; знижує витрати на виробництво продукції на 20 %; спрямовує 100 % прибутку на розвиток виробництва; домагається отримання короткострокового бюджетного кредиту як відстрочки зі сплати податків і платежів.
2) Підприємство реалізує 10 % основних засобів; скорочує витрати у незавершеному виробництві (за рахунок зменшення виробничого циклу) на 5 %; знижує витрати на виробництво продукції на 20 %; спрямовує 100 % прибутку на розвиток виробництва; домагається отримання довгострокового бюджетного кредиту як відстрочки зі сплати податків і платежів.
3) Підприємство реалізує 5 % основних засобів; скорочує витрати в незавершеному виробництві (за рахунок зменшення виробничого циклу) на 5 %; знижує витрати на виробництво продукції на 5 %; випускає привілейовані акції своїх працівників у вигляді 1 % від статутного капіталу; домагається отримання фінансування рахунок закордонного гранту створення нових технологій виробництва; спрямовує 100 % прибутку на розвиток виробництва.
Для виведення підприємства з кризового фінансового стану найраціональніше скористатися другим варіантом пропозиції до формування фінансової стратегії, оскільки воно забезпечує нормальну фінансову стійкість і краще за інших впливає на структуру балансу підприємства [2 с. 130].
Отже, в умовах ринкових відносин, самостійності підприємства, відповідальності за результати своєї діяльності виникає об’єктивна необхідність визначення тенденцій фінансового стану, орієнтації у фінансових можливостях та перспективах (отримання банківського кредиту, залучення іноземних інвестицій), оцінки фінансового стану інших суб’єктів господарювання. Вирішенню цих питань є запропонована стратегія фінансового оздоровлення підприємства.


Список використаних джерел:
1. Дробишева О. О. Проблеми державного регулювання механізму банкрутства в Україні. URL: http://www.zgia.zp.ua/gazeta/evzdia_1_103.pdf. (дата звернення: 11.03.2023).
2. Квасницька Р. С. Етапність проведення діагностики кризового стану та ймовірності банкрутства підприємства. Вісник Хмельницького національного університету. 2011. № 2. С. 130–135.
3. Мокрицька А. С. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства як основа для діагностики його банкрутства. Актуальні проблеми економіки. 2006. № 6. С. 180–182.
4. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом : Закон України від 14.05.1992 р. № 2343-XII. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 № 4212-VI. (дата звернення: 1.01.2023).
5. Рудика В. І., Великий Ю. М., Зьома О. Д. Економічна сутність поняття «банкрутство»: причини виникнення та наслідки на підприємстві. Інфраструктура ринку. 2018. № 18. С. 127–132.
6. Сукрушева Г. В., Папуцин В. Г. Причини та наслідки банкрутства вітчизняних підприємств у сучасних умовах. Економіка та суспільство. URL: http://www.economyandsociety.in.ua/eng/ ... putsin-v-m. (дата звернення: 12.08.2023).
7. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств : навч. посіб. Київ : КНЕУ, 2000. 167 с.
8. Шморгун Н. П. Фінансовий аналіз : навч. посіб. Київ : ЦНЛ, 2016. 128 с.