Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Вінницька О. А., к.е.н., доцент
Долобан В. В.,здобувач вищої освіти
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини

Створення ефективної системи фінансово-кредитної підтримки органів місцевого самоврядування безпосередньо залежить від державної політики, прийняття відповідних нормативно-правових актів, рівня довіри кредиторів і інвесторів, дієвості контролю за цільовим використанням запозичених коштів. В умовах трансформації економіки та фінансів, становлення громадянського суспільства підвищуються вимоги до якості комунальних, соціальних та публічних послуг, надання яких покладено на органи місцевого самоврядування та здійснюється ними за рахунок коштів місцевих бюджетів [1]. Європейський вибір України потребує якнайшвидшої інтеграції нашої держави у фінансовий простір країн ЄС, яку неможливо здійснити без реформування національної системи комунального кредитування з урахуванням найкращих європейських практик та позитивних результатів попереднього досвіду. Комунальний кредит як один з основних фінансових інститутів у системі місцевих фінансів, відіграє важливе значення у фінансовому забезпеченні місцевих потреб і діяльності органів місцевого самоврядування.
Комунальний кредит є одним із інструментів регіональної фінансової політики, направлений на забезпечення фінансової безпеки на рівні окремих регіонів та проявляється реальним фактором прискорення темпів соціально-економічного розвитку місцевої економічної системи. Нагромаджені завдяки використанню комунального кредиту кошти, на відміну від банківського, не беруть участі в кругообігу виробничого капіталу, а застосовується для покриття бюджетного дефіциту та реалізації інвестиційних проектів і найчастіше мають чітко виражену цільову спрямованість [5].
Як економічна категорія, комунальний кредит поєднує в собі особливості грошових та економічних відносин. Комунальний кредит являє собою сукупність грошових відносин, які регулюються державними й місцевими органами влади та спрямовані на вирішення питань реалізації основних напрямків державної регіональної фінансової політики, фінансової політики на місцях для забезпечення необхідними фінансовими ресурсами виконання органами місцевого самоврядування покладених на них функцій і завдань у сфері забезпечення місцевого економічного розвитку. Комунальний кредит також охоплює широкий спектр економічних відносин, що складаються між місцевими органами самоврядування, державними інститутами, міжнародними фінансовими організаціями, суб’єктами господарювання (особливо комунальної форми власності), населенням [6].
Система комунального кредитування України являє собою сукупність різних фінансових відносин органів місцевого самоврядування з фізичними і юридичними особами, фінансово-кредитними установами, міжнародними організаціями й інститутами, у процесі яких формуються та використовуються місцеві фінансові ресурси, що нагромаджуються у фондах грошових коштів на місцевому рівні.
Фінансові відносини у сфері комунального кредиту виникають у процесі фінансово-кредитної діяльності органів місцевого самоврядування, які, у свою чергу, встановлюють умови їх здійснення.
До складу суб’єктів системи комунального кредитування, крім органів місцевого самоврядування входять місцеві фінансові органи, а також підприємства та установи комунального сектору економіки, які в більшості випадків виступають у ролі позичальників, а також бізнес-структури, фінансово-кредитні установи, міжнародні фінансові організації та громадяни як основні кредитори [2]. Місцеві фінансові органи здійснюють тотальне управління місцевими фінансами, зокрема, виконують функції контролю за станом складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів, формування та реалізації інвестиційних програм на місцевому рівні, цільового використання отриманих кредитних ресурсів та залучених коштів від емісії місцевих облігацій, здійснюють витрати на обслуговування та погашення місцевого боргу відповідно до укладених кредитних договорів [3].
Основними суб’єктами в системі комунального кредиту є органи місцевого самоврядування, які виступають у ролі боржника, позичальника або гаранта [4].
Створення ефективної системи кредитування органів місцевого самоврядування безпосередньо залежить від дієвості державної регіональної політики, прийняття нормативно-правових актів у сфері розвитку комунального кредиту, підвищення рівня довіри кредиторів й інвесторів, дієвості державного і муніципального контролю за цільовим використанням запозичених і залучених коштів [7].
В умовах проведення реформи фінансової децентралізації, спрямованої передусім на забезпечення фінансової автономності місцевих органів самоврядування, комунальний кредит повинен стати сполучним елементом у наближенні державної регіональної фінансової політики України до напрямків регіональної політики Європейського Союзу, що передбачає підвищення конкурентоспроможності територій та усунення регіональних диспропорцій їхнього розвитку.
Список використаних джерел:
1. Вінницька О.А., Чвертко Л.А., Корнієнко Т.О. Міжбюджетні трансферти як інструмент бюджетного регулювання. Економіка. Фінанси. Право, 2018. № 10. С. 31-34.
2. Кириленко О., Лучка А., Малиняк Б. Історичний досвід, стан і перспективи розвитку місцевих запозичень в Україні. Журнал європейської економіки. 2005. № 1. С. 82-104.
3. Круш П.В., Кожемяченко О.О. Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень: підручник. К.: Центр учбової літератури, 2011. 320 с.
4. Лондар С.Л., Терещенко О.В. Фінанси: навчальний посібник. Вінниця: Нова Книга, 2009. 384с.
5. Муніципальні фінанси: навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф. О.П. Кириленко. Тернопіль: Астон, 2015. 360 с.
6. Парубець О.М., Сугоняко Д.О., Пальоха О.В. Еволюція розвитку системи комунального кредитування в Україні. Економіка. Фінанси. Право. 2016. № 11/5. С. 17 - 20.
7. Сторонянська І.З., Музика І.С. Проблеми організації та ефективність використання муніципальних запозичень. Фінанси України. 2013. № 11. С. 45-55.

Чи володіють органи місцевого самоврядування достатнім обсягом фінансових ресурсів, щоб повертати дорогі кредити, якими вони, на жаль, є в Україні нині?