Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Щербак В.В., здобувач вищої освіти
Науковий керівник:
канд. екон. наук, доцент Мельник В. В.
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини

У зв’язку із розвитком в Україні економічної кризи вітчизняним підприємствам необхідно формувати новий підхід до системи управління взагалі та антикризового зокрема. В першу чергу це стосується управління підприємствами, яке повинно швидко трансформуватися відповідно до змін, яких зазнають промислові підприємства. Найбільше це стосується малого та середнього бізнесу, який не має достатньо резервних ресурсів та страхових інструментів для того аби самостійно подолати кризовий тиск, котрий з кожним днем лише нарощується [4].
Актуальність зазначеної проблеми зумовлює проведення економічних експериментів щодо формування та вдосконалення відповідних методів та інструментів, які дозволяють зменшити вплив несприятливого зовнішнього середовища та адаптувати діяльність підприємства до умов економічної кризи.
Проблемам діагностики фінансової кризи на підприємстві присвячена низка праць як зарубіжних так і вітчизняних науковців, зокрема Альтмана Е.,
Таффлера Т., Романе І., Бівера У., Георгіца І., Вишнякової Я. та ін. Однак в їх наукових працях, загалом, розглядається внутрішня криза самого підприємства і не висвітлюється комплексне дослідження умов функціонування певного суб’єкта господарювання в умовах економічної кризи, а відтак не описують стратегії роботи підприємства щодо подолання кризового стану.
В першу чергу варто звернутися до самого визначення криза підприємства. Економічна криза підприємства – це незапланований і небажаний, обмежений за часом процес, що у стані істотно перешкодити або навіть зробити неможливим функціонування підприємства [5].
Є два чинника виникнення кризових ситуацій на підприємстві. Зовнішній чинник проявляється тенденціями та стратегією макроекономічного або світового розвитку економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Внутрішній чинник проявляється в ризикованій стратегії маркетингу, внутрішніх конфліктах, недоліках в організації виробництва, недосконалості управління, інноваційній та інвестиційній політиці [3].
Низка науковців вважають, що вагома роль у розвитку кризи підприємств належить криза американської валюти – долара, яка поширилася із США. У зв’язку зі зменшенням надійності долара США як засобу платежу та заощадження призвело до скорочення обсягів міжнародної торгівлі, що сприяло падінню попиту на основні види ресурсів і розвитку економічної кризи у низки країн, економіка яких загалом залежить від експорту товарі. Що зокрема стосується і України [5].
Вагомим чинником сьогодення, що вплинув на економіку підприємств України є військові дії, які відбуваються на значній території держави. Усе це посприяло падінню вартості акцій компаній, масштабним зростанням безробіття, різким скороченням обсягів будівництва, зупиненню багатьох підприємств, зокрема металургійних. Усе зазначене свідчить, про те, що нині розвиток підприємств України, набуває серйозної залежності від зовнішніх умов.
Існують два шляхи регулювання кризи підприємства. В основу першого підходу покладено пасивну участь держави в ринковій економіці. Зазначений шлях зазвичай називають американським. Однак у нього є низка недоліків: велика тривалість здійснення, значні соціальні витрати. Все це призводить до уповільнення темпів зростання і зниження ефективності виробництва.
Альтернативою першому підходу служить шлях, що ґрунтується на державному плануванні, централізованому державному регулюванні і прискореному переливанні ресурсів між галузями. Зазначений шлях активно застосовується Китаєм і Південною Кореєю. Він дозволяє домогтися значних темпів зростання виробництва з меншими соціальними витратами в найкоротші терміни [2].
Структурні кризи супроводжуються перенакопиченням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва і відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, її знеціненням попередньої кваліфікації; порушенням відповідності між основними елементами продуктивних сил (засобами і предметами праці, засобами виробництва і працівниками тощо), а також між складовими частинами технологічного способу виробництва.
Ці тривалі порушення, в свою чергу, обумовлюють структурні зрушення в рамках окремих форм власності і між ними, зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки і державним регулюванням всередині кожного з типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють кілька або багато країн одночасно, то необхідно використовувати або посилити наддержавне регулювання в окремих сферах [1].
Часто кризових ситуацій в розвитку підприємства неможливо усунути. Вони виникають як об’єктивні явища, які відображають циклічний характер розвитку соціально-економічних систем. Але гостроту криз можливо та необхідно зменшувати з урахуванням їх особливостей, а також своєчасно розпізнавати їх наближення. Це можливо досягти лише за допомогою антикризового
управління [5].
Антикризові рішення можуть прийматися як для попередження кризового стану, так і для виходу із цього стану. Під час функціонування підприємства в умовах кризи можна виділити такі основні групи антикризових рішень, які не є раціональними під час успішної діяльності підприємства:
1) управління витратами (економія витрат, зміщення за можливістю витрат на більш пізній період, концентрація збуту на окремих сегментах ринку);
2) управління доходами (збут основних засобів та нематеріальних активів, випуск продукції (послуг) з меншим рівнем прибутковості);
3) управління організаційною структурою підприємства: (зміна організаційної структури підприємства, вибір такої організаційної структури підприємства, яка більше пристосована до змін).
Таким чином, розглянувши особливості антикризових рішень, вважаємо доцільним виокремити таке поняття як «сутоантикризові рішення», до яких варто відносити такі управлінські рішення, що сприяють виходу підприємства з кризового стану і є недоцільними за умов успішної діяльності підприємства.
Виокремлення сутоантикризових рішень від загальної сукупності дасть змогу керівнику підприємства акцентувати на них увагу у випадку кризи і уникати їх під час задовільного стану підприємства [4].
Отже, світова криза значно вплинула на українську економіку, зокрема й на суб’єкти підприємницької діяльності. І оскільки, на але та середнє підприємництво нині покладена відповідальна місія – підняти економіку країни, дати поштовх новому розвитку, то необхідно на державному рівні здійснювати підтримку, яка допоможе захистити від зовнішніх та внутрішніх загроз ринку, що є неминучим під час кризи.

Список використаних джерел:
1. Антикризове управління підприємством : навчальний посібник. 3-тє видання, доповн. і переробл. Київ : Видавничий дім «Кондор», 2020. 396 с.
2. Заблодська І. В. Колаборація антикризових заходів підприємства. Прометей. 2008. № 3(27). С. 146-150.
3. Манаренко І. О. Алгоритм антикризового управління підприємством. Актуальні проблеми економіки. 2005. № 3. С. 104-109.
4. Чернишов В.В. Сучасне розуміння поняття антикризового управління. Економіка розвитку. 2011. № 1. С. 21-24.
5. Шестопалова О. В. Економічно-кризові ситуації на підприємстві та механізми їх подолання. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ir ... /cgiirbis_ 64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=sre_2013_1_27.

Які є види стратегій антикризового управління та в чому полягає їх економічна сутність?

Суть антикризового управління полягає в об'єктивному та неупередженому виявленню змісту та глибинних причин кризи, закономірностей її протікання, можливих сценаріїв, рушійних сил та наслідків виходу з неї, адаптації підприємства до змін в оточенні.

Види антикризових стратегій з позиції поведінки підприємства в кризових стратегіях:
• Захисна стратегія. Спрямована на суттєве зменшення витрат, закриття нерентабельного виробництва та збереження перспективних напрямів діяльності
• Стратегія делегування повноважень. Передбачає передачу права розв’язання проблем підприємства третім особам
• Наступальна стратегія. Спрямована на реалізацію активних дій щодо впровадженням сучасних технологій, вдосконалення маркетингової діяльності та розширення ринкового сегменту
• Стратегія компромісу. Передбачає організацію деяких учасників ринку для ведення спільної господарської діяльності для зменшення витрат та зростання доходів

Види стратегій антикризового управління відповідно до стадії перебування підприємства в кризовому стані:
• попередження кризи, підготовки до її появи
• вичікування зрілості кризи для успішного розв’язання проблем її здолання
• протидії кризовим явищам, уповільнення її процесів
• стабілізації ситуацій за допомогою використання резервів, додаткових ресурсів
• розрахованого ризику
• послідовного виведення з кризи
• передбачення та створення умов усунення наслідків кризи