Форум Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Давидюк О. О., магістрант
Науковий керівник:
к.е.н., доцент Петренко П. С.
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Ключова проблема соціально-економічного розвитку – це фінансування економічного зростанню, яку потребує перш за усе збільшення потокового фінансування. Проте головним є фінансування інвестицій і інновацій як основних джерел ефективного економічного розвитку. Досвід ринкових країн показує, що не можна розвиватися тільки за рахунок власних коштів,оскільки 2/3 фінансування економічного зростання здійснюється за рахунок залучення коштів, джерела яких різноманітні (недержавні пенсійні фонди, фонди інвестиційних компаній, окремих інвесторів, іноземні інвестиції, венчурні фонди, гроші з відкритих ринків та ін.). Значна частина коштів може поступати також з державного бюджету; позикові кошти надаються міжнародними банками і так далі. Провідна роль серед цих інструментів залучення фінансових коштів для економічного зростання належить банкам – найважливішим акумуляторам грошових фондів в ринковому господарстві. Нами досліджені поняття фінансової стійкості комерційних банків та фактори, котрі на неї впливають, запропоновано шляхи покращення фінансової стійкості комерційних банків в Україні та її вплив на соціально-економічний розвиток.
Сьогоднішня банківська система відчуває дефіцит грошей. Складається таке враження, що ми перевіряємо: чи може жити банківська система без грошей або не може? Оскільки у нас основні прибутки пов'язані з реалізацією сировини, то гроші концентруються або у виробників сировини, які тримають їх за кордоном або реінвестують їх в сферу добування, вирощування і переробки сировини. Усі інші обмежені коштами у тому числі банківська система. Тоді виникає питання, а навіщо вона у нас існує ?
Бюджетні гроші розумним способом мають бути використані в економіці через банкову систему, яка для цього призначена. Гроші повинні, звичайно ж, зберігається в ліквідній формі, тобто у формі, що дозволяє досить швидко отримати ці кошти на необхідні потреби, у тому числі пов'язані із страховими випадками. Але в процесі зберігання гроші повинні також працювати на економіку.
Питання, присвячені впливу банківської системи на економіку України, розглянуті в працях таких авторів: Герасимова С., Гриценко Л., Кравченко І., Масленіков В., Омельянович М., Шараєвський Д. та інших.
Проте, так і не сформовано єдиного підходу до визначення фінансової стійкості комерційного банку як економічної категорії, адже науковці так і не змогли дійти згоди, що ж собою являє фінансова стійкість комерційного банку. Одні ототожнюють її з платоспроможністю або рентабельністю, інші – з ефективною діяльністю банку, його здатністю сформулювати таку структуру активів і пасивів, котра буде найменш вразливою при виникненні непередбачуваних обставин або кризових явищ.
В період 1990 – 1998 роки банки виступали основною рушійною силою розвитку ринкової економіки. Багато фінансово-промислових груп створювалися навколо банків. Фактично стратегічним центром управління компанії був банк.
Акумуляторами значних коштів в Україні замість банків поступово стали великі корпорації, обороти яких (прибутки) стали вищі порівняно з банками. Банки почали втрачати свою першість в керівництві економікою, багато банків поступово перейшли як би в служіння до великих промислових олігархічних структур. Промислові компанії на 70% фінансувалися самими промисловими групами. Для мобілізації коштів ці промислові групи, як правило, за допомогою іноземних інвестиційних компаній і банків виходять на зарубіжні фондові ринки, залучають гроші через валютні облігаційні позики і часто удаються до прямого кредитування у великих іноземних банків.
Якщо підсумувати сказане, то напрошується такий висновок: розвиток банківської системи України не відповідав вимогам соціально-економічного розвитку країни. Наші банки не в змозі повною мірою фінансувати його прискорення. І це було і є істотною перешкодою для української економіки.
В Україні роль банків у фінансуванні соціально-економічного зростання має бути незмірно вища, ніж в розвинених ринкових країнах. Причина в тому, що за кордоном окрім банків величезні грошові кошти акумулюються в пенсійних, страхових, пайових фондах; великі обороти фондового ринку. Фактично роль комерційних банків у розвитку української економіки, навпаки, вкрай слабка. Значна частина українських коштів завдяки вивезенню капіталу в останнє десятиліття накопичується за кордоном, перш за все на рахунках іноземних банків.
Нам необхідно переймати досвід зарубіжних країн в яких банківська система бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи шляхом забезпечення: способів переміщення фінансових ресурсів у часі; способів управління ризиками; механізму об’єднання фінансових ресурсів; безперебійного функціонування платіжних систем; координації децентралізованого процесу прийняття рішень в окремих галузях економіки [1, с. 18].
Очевидно, що українська банківська система потребує серйозного реформування. Банки потребують різкого нарощування капіталу, їх активів, перетворення банків в головні центри акумуляції фінансових коштів. Це питання ось вже протягом останніх п’яти років є об'єктом дискусій (проте, терміни впровадження змін фактично відкладаються). Національний банк України 23 липня 2019 року презентував банкірам концепцію нової моделі законодавчого регулювання ринку платежів та переказу коштів. Суть цієї концепції полягає в: переведенні банків на міжнародні стандарти обліку. Це дасть можливість втілити концепцію Open Banking, інтегровану з новою платіжною інфраструктурою, побудованою на міжнародних стандартах (ISO 20022), що забезпечить миттєвість і безперервність платіжних послуг. Основна мета оновлення платіжного законодавства – підвищити конкурентоздатність цього ринку, зробити його універсальним та гнучким.
Особливо мусимо виділити основне джерело фінансування охорони здоров'я громадян України – страхування здоров'я. Важливо також не тільки прискорити темпи нарощування пайових фондів в тісному зв'язку з розвитком ринку акцій і облігацій, іпотечних застав і тому подібне, а затвердити ці процеси нормативно-правовими актами.
На нашу думку, без швидкого наростаючого банківського фінансування неможливе істотно прискорити соціально-економічний розвиток держави. Тут треба врахувати ще одну специфіку України: зношеність і застарілість наших основних фондів.
У теперішній час фізичний знос основних виробничих фондів в народному господарстві України складає більше 60 %, а в промисловості – більше 65 % [2; 3].
Абсолютно очевидно, що на основі таких фондів неможливо виробляти конкурентоздатну продукцію, а значить, не можна успішно здійснювати соціально-економічний розвиток держави. Необхідність масової заміни старих основних фондів на нові фонди, що реалізовують найсучасніші технології, вимагає величезних витрат і підвищеної норми інвестування. Без великого масового банківського кредиту і банківського лізингу важко уявити собі процес оновлення наших виробничих фондів в скільки-небудь реальний термін. А щоб здійснювати таке фінансування, вимагається істотне нарощування капіталізації банків і банківських активів
Думається, що частину державних бюджетних грошей доцільно проводити через комерційні банки; це істотно збільшило б їх активи. При правильній постановці справи держава від цього тільки виграє, оскільки банки мають кваліфікованих співробітників і зможуть ефективніше, ніж державні органи, контролювати використання бюджетних коштів за призначенням, їх повернення, коли це необхідно.
Нам представляється ефективнішою система коли нагляд здійснює спеціальний державний орган, а Національний банк України займається своєю прямою справою і працює, як банк. У США і низці інших розвинених країн така практика повністю себе виправдала.
Проведене дослідження дало можливість установити перспективні напрямки з точки зору прискорення соціально-економічного розвитку економіки, діяльність яких можна було б сконцентрувати нашими комерційними банками.
Іншим найважливішим напрямом банківської діяльності могла б стати робота по фінансуванню процесу оновлення основних фондів – основи економічного зростання. Тут окрім розвитку інвестиційного кредиту доцільно розвивати фінансовий лізинг, сприяючи в залученні інвестицій з інших джерел, фінансово-консультаційну діяльність по освоєнню нових виробів, фінансуванню інновацій, переходу до нових технологій.
Особливе значення тут має формування цілої мережі банків для фінансування малого бізнесу, що працює в альянсі з державою, яка зацікавлена у всілякому розвитку малого бізнесу як основного напряму для створення нових робочих місць, скорочення безробіття, підвищення зайнятості, а значить, і прибутків населення.
Можливості банківської системи фінансування і стимулювання соціально-економічного розвитку надзвичайно великі, особливо якщо банки беруть участь в цій справі в єдиній зв'язці з державою. Сьогодні український уряд мусить рахуватися з тим, що кожний його взаємозв’язок з банківською системою зачіпає інтереси транснаціональних корпорацій та банків і на всі його необдумані односторонні міри може надійти відповідний удар певної сили і багатостороннього формату.

Список використаних джерел:
1. Масленіков В. В. Зарубіжні банківські системи // Економіка, фінанси , право – 2010 – №10 – С. 15-20.
2. Державний комітет статистики України / Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.
3. Основні засоби України / відп. за вип. І. С. Петренко // Статистичний бюлетень. – 2015. – № 03. 4-22/365-15.